Туризм є важливою галуззю економіки України. Щороку Україну відвідують понад 20 мільйонів туристів (25 млн іноземних громадян у 2008), насамперед з Росії та Східної Європи, а також Західної Європи та США. Структура в’їзного потоку за країною походження виглядає таким чином: країни СНД — 11,9 млн осіб (63% загального в’їзного потоку), країни ЄС — 6,3 млн осіб (33%), решта країн — 0,6 млн осіб (4%).

За даними Всесвітньої організації туризму (UNWTO), Україна входить до десятки лідерів міжнародного туризму за кількістю відвідувань, посідає 7 місце в 2008 році.

Згідно рейтингу Всесвітньої Організації Туризму, Україна займає 8 місце у світі за кількістю туристичних візитів. Країну щороку відвідують більше 20 мільйонів туристів (25,4 млн. у 2008 р.), в першу чергу із країн східної Європи, а також західної Європи, США і Японії. Сфера індустрії гостинності України включає як активні види відпочинку і спортивного туризму, (наприклад гірськолижний спорт) так і подорожі пізнавального характеру, на базі багатої археологічної і релігійної історії країни. У світі стають відомими численні лікувальні курорти, розташовані буквально у всіх регіонах України.

В Україні під охороною держави перебувають понад 140 тисяч нерухомих пам’яток історії та культури, а саме:

• понад 64 000 пам’яток археології;
• понад 54 000 пам’яток історії;
• близько 7 000 пам’яток монументального мистецтва;
• понад 15 600 пам’яток містобудування та архітектури.

Історія туризму в Україні

До 1914 туризм в Україні був мало розповсюджений. До перших спроб належить студентська екскурсія 1876 у Крим (під проводом професора Новоросійського університету М. Головінського), мандрівки студентів високих шкіл у Галичині у 1880-их pp. (сполучені з доповідями, концертами тощо; учасником їх був І. Франко, який для мандрівників написав вірш «Сонце по небі колуе»), заснування Гуртка любителів природи, гірського спорту і кримських гір у 1880-их pp. у Ялті, Кримського гірського клубу у 1890-их pp. (з осідком в Одесі і філіями в Ялті, Севастополі, Кишиневі й інших містах). Ширшу діяльність виявляло на Правобережжі Російське товариство туристів і Польське товариство краєзнавче, а в Галичині Польське товариство татшанське. Там таки у 1900-их pp. активну туристичну діяльність виявляло тіловиховне товариство «Сокіл», яке заснувало туристичну (під проводом К. Ґутковського) і вельосипедну (голова Я. Вінцковський) секції.

Інтенсивніший туристичний рух поширився і набрав організованіших форм з 1920-их р. 1924 у Львові засновано мандрівнокраєзнавче товариство «Плай» з філіями в інших містах, що влаштовували прогулянки Львовом, Карпатами (на горі Плісце «Плай» мав свою туристичну станцію) тощо. Широкі маси молоді охоплював мандрівками Пласт і Карпатський лещетарський клуб.

Значно сильніше (зокрема в Карпатах) був розвинений польський туристичний рух (на Закарпатті — чеський). Після більшовицької окупації Західної України 1939 року всі спортові товариства, у тому числі й туристичні, були змушені припинити свою діяльність.

В УРСР туризм перейшов кілька етапів організаційних форм. У 1920-их pp., поряд згаданого вже Рос. Товариства Туристів, організовано Товариство Радянський Турист (Радтур) при Нар. Комісаріаті РРФСР та його Укр. відділ — Укртура, а пізніше у 1928 — Товариство Пролет. Туризму (ТПТ), об’єднані 1930 у Всесоюзне добровільне товариство пролет. туризм та екскурсій (ТПТЕ). 1936 його ліквідовано, а туризм й альпінізм підпорядковано фізкультурним і профспілковим організаціям. Створене при Всесоюзній Центр. Раді Проф. Спілок (ВЦРПС) Тур.-Екскурсійне Управління (ТЕУ) ВЦРПС керувало туризм у профспілках. Воно диспонувало 153 будинками туристів, але в Україні їх було мало і вони не задовольняли потреб туристів. По другій світовій війні постановою ВЦРПС (1962) створено в СРСР Центр. Раду туризму як єдиний орган, що керує організацією туризму і здійснює ідеологічний нагляд над радами туризму всіх республік. У 1969 ЦК КПРС, Рада Мініністрів СРСР і ВЦРПС ухвалили постанову «Про заходи для подальшого розвитку туризму та екскурсій у країні», у якій партія та уряд розглядають тур.-екскурсійну справу як один з засобів ком. виховання; ці постанови обов’язкові й для УРСР. Згідно з ними керівництво туризму та екскурсіями в УРСР належить органові Укрпрофради — Республіканській раді в справах туризму та екскурсій. Тепер устійнено бл. 2 300 екскурсій з визначеними маршрутами і відповідною політ.-виховною програмою, про дотримання якої дбають бл. 1 700 постійних і 3 000 тимчасово працюючих екскурсоводів. Респ. Раді підпорядковані обл. ради в справах туризму та екскурсій, яким підлягають тур. бази, готелі, кемпінґи тощо. У 1976 діяли 84 тур. бази з філіями і притулками, 11 тур. автомоторових баз тощо. Уся так звана матеріальна база туризму в Україні може одночасно прийняти й обслужити бл. 60 000 мандрівників. Для дітей створено дитячі тур. бази та шкільні табори з спеціально вишколеним керівництвом для організації політ. виховання. З метою популяризації Т. введено масовий значок «Турист СРСР» III, II і І ступенів. В уніфікованій спортовій класифікації «пішоходні подорожі» мають 5 категорій складности: від найпростіших до походів, за виконання яких можна одержати звання «Кандидата в майстрі спорту» чи «Майстра спорту СРСР».

Великою популярністю в колах туристів користуються Карпати, Закарпаття, Буковина, Крим, береги Дніпра (гол. в районі могили Т. Шевченка б. м. Канева), а також і культ. центри з іст. й мист. пам’ятками: Київ, Львів, Харків, Одеса та ін. З різних засобів пересування для Т. найменше поширені автотур. подорожі, бо не скрізь вистачає місць у кемпінґах і автотурбазах, бракує автомайстерень і запасних частин. З 1965 практикуються рейси Дніпром, далекі морські й річкові подорожі, тур. подорожі по Чорному й Азовському м. Для Т. використовують і залізниці: тур. потяги рухаються вночі, а вдень стоять на станціях, поки туристи оглядають місто. Існують ще так звані маршрути відпочинку: дводенні подорожі (автобусом, літаком, потягом, пароплавом тощо), які починаються у п’ятницю увечорі або в суботу ранком і закінчуються в неділю увечорі чи в понеділок уранці. У Карпатах і на Закарпатті поширений узимку лещетарський туризм.

Подорожами закордонних туристів в УРСР, як і в усьому СРСР, керувало Всесоюзне державне товариство Інтурист з осідком у Москві й уповноваженим у Києві. Воно затверджувало усю туристичну діяльність з закордоном і тур. фірмами та організаціями, складало маршрути чужинців територією СРСР (пересування закордонних туристів обмежене: переїхавши кордон, вони перебували під постійним доглядом органів КДБ). Інтурист диспонував готелями, кемпінґами тощо, які не завжди відповідали стандартові західного туризму. Чимало українців, що жили у діаспорі, відвідувало щорічно УРСР. Це групові і зрідка індивідуальні подорожі.

Після розвалу СРСР правонаступником Інтуриста стає ЗАТ «Укрпрофтур» Федерації профспілок України. ЗАТ «Укрпрофтур» в наш час — найбільше в Україні туристичне підприємство. Обласні підприємства представництва і офіси його працюють в 23 містах України. Будучи об’єднаними в мережу подібних підприємств в рамках ЗАТ «Укрпрофтур» підприємства здатні обслуговувати туристів та туристичні групи по всій Україні.