15 квітня 1919 року Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки видала декрет «Про організацію судово-карного розшуку». Декретом пропонувалося заснувати в системі Народного комісаріату юстиції (НКЮ) УРСР відділ судово-карного розшуку, а на місцях – органи судово-карної міліції. Судово-карний розшук був створений при контрольно-слідчому відділі Народного комісаріату юстиції на правах секції. Аналогічні секції організовувалися при контрольно-слідчих підвідділах губернських, повітових та міських виконкомів. Для провадження дізнання по кримінальних, справах на місцях були створені органи судово-кримінальної міліції, що перебували в підпорядкуванні секції судово-карного розшуку.
11 травня 1919 року постановою НКЮ було введено в дію „Положення про органи карного розшуку і судово-карної міліції”. Спеціальною інструкцією Наркомінюсту республіки „Про органи карного розшуку та судово-карної міліції” визначалися структура кожного із підрозділів карного розшуку, штат і компетенція центрального і місцевого органів карного розшуку і судово-карної міліції та порядок їхньої організації. Робітничо-селянська міліція підпорядковувалася Народному комісаріату внутрішніх справ. Карний розшук і судово-карна міліція – Народному комісаріату юстиції. Згідно з Положенням центральним органом, який здійснював загальне керівництво карно-розшуковою справою, а також управління судово-карною міліцією на території України, була Центральна секція судово-кримінального розшуку (Центросудкаррозшук).
У лютому 1920 року карний розшук передано у відомство НКВС та об’єднано із зовнішньою (загальною) міліцією.
З квітня 1920 року РНК УРСР ухвалила Положення про організацію в системі міліції відділів (відділень) карного розшуку. Того ж дня РНК УРСР було прийнято постанову „Про організацію карного розшуку”, яка регламентувала для охорони революційного порядку шляхом негласного розслідування злочинів кримінального характеру в боротьбі з бандитизмом при всіх губернських управліннях радянської робітничо-селянської міліції в повітових містах з населенням не менше 40 тис. осіб створення відділення карного розшуку під керівництвом одного начальника і двох помічників з необхідною кількістю співробітників і штатом канцелярських службовців.
Вищим керівним органом кримінально-розшукових закладів республіки було Центральне управління карного розшуку Главміліції УРСР. У складі Главміліції УРСР був створений ВКР (Центророзшук), який почав діяти з червня 1920 року.
31 серпня 1921 року наказом головного начальника робітничо-селянської міліції УРСР губернський карний розшук підпорядковувався губернському начальнику міліції. 15 липня 1922 року наказом НКВС УРСР апарат карного розшуку був виведений із міліції в самостійний орган, очолюваний УКР УРСР.
9 вересня 1920 pоку наказом Главміліції Центророзшук був перейменований в Укрцентророзшук „во избежание могучих произойти недоразумений от однакового названия учреждений Центророзыска РСФСР и Украины”.
У грудні 1921 року при науково-технічному відділі ЦУКР Главміліції УРСР створено Музей наочних посібників і знарядь кримінальних злочинів, а також Центральний розплідник собак-шукачів. Замість таємного відділу була організована „Бригада-мобіль” для розкриття „найбільш знакових злочинів”. У серпні 1923 року Головміліцію та Центророзшук республіки було об’єднано в Головне управління міліції та карного розшуку у складі Народного комісаріату внутрішніх справ.
У 20-30-і роки XX ст., проводячи масові репресії проти народу держава трансформує органи правопорядку в репресивний апарат. Так, після завершення громадянської війни почали „брати” й тих, хто в ній переміг.
28 грудня 1930 року постановою Центрального виконавчого комітету та РНК УРСР створювалося Головне управління міліції і карного розшуку, на які покладалося загальне керівництво міліцією та карним розшуком на території республіки.
23 квітня 1932 року РНК УРСР затверджено Статут Головного управління, а 20 листопада – Статут обласного управління робітничо-селянської міліції. Вони зобов’язували працівників міліції та карного розшуку вести ретельний облік злочинності, вивчати причини, що її породжують, удосконалювати методи своєї роботи. У 1933 році із структурного підрозділу центрального апарату виокремлено відділ боротьби з розкрадання соціалістичної власності.
Із середини 1939 року до номенклатури карного розшуку ввійшли посади оперативного уповноваженого, старшого оперуповноваженого.
У грудні 1947 року було скасовано карткову систему, проведено грошову реформу, знижено ціни на товари першого вжитку. У зв’язку із цим одним із головних завдань органів міліції стала протидія спекуляції, яке було покладено на карний розшук.
У жовтні 1949 року міліція з усіма структурними підрозділами була переведена із МВС до Міністерства державної безпеки.
У березні 1953 року прийнято рішення про об’єднання союзних та республіканських міністерств державної безпеки і внутрішніх справ в єдине союзно-республіканське міністерство внутрішніх справ, що, у свою чергу, стосувалося і підрозділів карного розшуку.
Початок 60-х років характеризувався зростанням нестабільності та неврівноваженості суспільно-політичного життя в країні. Хрущовська відлига мала зворотню сторону. З одного боку, активно розвінчувався культ особи Й. Сталіна, продовжувався реабілітаційний процес, але преса вже „співала осанну” новому вождеві М.С. Хрущову. Нічим не виправдана брехня в ЗМІ про грандіозні успіхи стали першоосновою підвищеної злочинності у цей час.
Працівники карного розшуку внесли значний вклад у ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії. Практично весь особовий склад УКР МВС України працював у зоні, яка прилягала до місця аварії, вирішуючи невідкладні завдання з недопущення і припинення злочинних проявів.
Листом МВС України № 5082/Кв від 24 вересня 1998 року Міністр внутрішніх справ України генерал внутрішньої служби України Ю.Ф. Кравченко підтримав пропозицію Головного управління карного розшуку МВС України про щорічне відзначення 15 квітня Дня працівників служби карного розшуку.
За роки незалежності України Міністерством внутрішніх справ було вжито низку організаційних та практичних заходів щодо проходження служби в підрозділах карного розшуку
Зокрема, 16 листопада 2001 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову про пільговий порядок обрахування вислуги років у підрозділах карного розшуку МВС України.
Наказом МВС України від 25.06.2002 № 613 Головне управління карного розшуку МВС України було реорганізовано в Департамент карного розшуку МВС України.